Стивен Кинг – Талiсман (страница 80)
— Жодного, — відповів Джек.
— Жодного! — погодився Ферд. І знову болісно, цинічно засміявся, і той сміх казав:
Ось так міркував собі Джек, аж доки жорсткі пальці не схопили його ззаду за шию і не натиснули на больові точки під вухами, піднявши зі стільця. Хлопчика повернули, занурили в хмару гнилого дихання і припросили до спілкування — якщо це слово було доречним — до стерильної пощербленої пики Гека Баста.
— Ми з Превелебним досі були в Мансі, коли вони привезли твого дивного бунтівливого друга в лікарню, — сказав Гек. Його пальці й далі мацали і стискали, мацали і стискали. Біль став пекельним. Джек застогнав, і Гек вишкірився. Від того вищиру ще більше поганого духу вирвалося назовні. — Превелебний отримав новини по біперу. Дженклов мав такий вигляд, ніби пролежав хвилин сорок п’ять у мікрохвильовій печі. Мине багацько часу, доки вони зможуть забрати
— Ти, брехливий смердюче, — сказав Джек. — Ферд…
Гек Баст ударив його, і Джек розповзся на підлозі. Хлопці відсахнулися від нього. Звідкілясь гигикав Донні Кіґан.
Пролунав лютий крик. Вражений Джек підвів погляд і затрусив головою в надії просвітлити її. Гек обернувся і побачив Вовка, який став над Джеком, захищаючи його. Верхня губа вовкулаки відтягнулася, а в його круглих окулярах відбивалися дивні помаранчеві спалахи ламп.
— Нарешті тупак хоче потанцювати, — сказав Гек і знову ощирився. — Гей, згода. Я люблю танцювати. Ну ж бо, придурку. Іди сюди, і потанцюємо.
Не припиняючи гарчання, Вовк рушив уперед, і на його нижній губі виблискувала слина. Гек ступив крок йому назустріч. На лінолеумі заскрипіли стільці — люди поспіхом відсовувалися назад, лишаючи суперникам вільний простір.
— Що відбувається…
У дверях з’явився Сонні Сінґер. Не було потреби закінчувати запитання — він і так бачив, що тут відбувається. Він із посмішкою зачинив двері й притулився до них, спостерігаючи. Сонні склав руки на вузьких грудях, а його темне худе обличчя враз просвітліло.
Джек знову перевів погляд на Вовка й Гека.
— Вовку, будь обережним! — крикнув він.
— Я буду обережним, Джеку, — відповів Вовк голосом, що більше скидався на гарчання. — Я…
— Нумо танцювати, козел, — зарохкав Гек і швидко, рішуче вдарив Вовка навідліг. Він потрапив Вовку в праву вилицю, від чого той відступив на три чи чотири кроки.
Донні Кіґан тихо пронизливо гигикав. Джек знав, що так він виражав не лише радість, а й переляк.
Удар навідліг був добрячим і важким. За інших умов бійка могла закінчитися просто там. На жаль, для Гека Баста цей удар був єдиним із тих, що влучив. Він упевнено рушив уперед, виставивши великі кулаки на рівні грудей, і знову розігнався для удару. Та цього разу Вовк виставив руку вперед на випередження. Вовк перехопив Геків кулак. У Гека була велика рука, але у Вовка — більша. Вовків кулак схопив Гекового. Кулак Вовка стиснувся. Зсередини долинув тріск, ніби сухі патички луснули, а тоді зламалися. Спершу впевнена посмішка Гека потьмяніла, а тоді примерзла йому до вуст. Наступної миті він закричав.
— Не треба було шкодити своєму стаду, байстрюче, — прошепотів Вовк. — Твоя Біблія те, твоя Біблія се…
— …
— НІКОЛИ не маєш шкодити своєму стаду.
Гек Баст упав навколішки, ридаючи і завиваючи. Вовк досі стискав Геків кулак у своєму, тому рука наглядача вигнулася під неприродним кутом. Гек скидався на фашиста, який на колінах намагався відтворити вітання «
— Вовку, годі! Досить!
Джек швидко роззирнувся навкруги і побачив, що Сонні пішов, настіж прочинивши двері. Практично всі хлопці тепер скочили на ноги. Вони відійшли від Вовка настільки далеко, наскільки дозволяли стіни кімнати, а обличчя їхні повнилися благоговійним жахом. Німа сцена й досі тривала посеред кімнати: Гек Баст на колінах, руки зведені вгору, кулак затиснутий у руці Вовка, і кров стікає на підлогу.
У дверях знову з’явилися люди. Кейсі, Ворвік, Сонні Сінґер, ще троє великих хлопців. І Сонячний Ґарднер з маленькою чорною скринькою, схожою на футляр для окулярів, у руці.
—
— Згода, — спокійно сказав Вовк.
Він відпустив Гекову руку, і Джек побачив огидне місиво, що нагадувало потрощену дзиґу. Гекові пальці вигиналися під неймовірними кутами. Гек захлипав і притиснув розчавлену руку до грудей.
— Згода, Джеку.
Шестеро з них накинулися на Вовка. Вовк зробив напівоберт, випростав одну руку, штовхнув — і раптом Ворвік відлетів до стіни. Хтось скрикнув.
— Тримайте його! — волав Ґарднер. — Тримайте його! Тримайте його, заради Бога!
Він розкривав плаский чорний футляр.
— Ні, Вовку! — вигукнув Джек. — Облиш це!
Якусь мить Вовк ще пручався, а тоді відступив, дозволивши їм притиснути себе до стіни. Джеку вони здавалися ліліпутами, які вчепилися в Гуллівера. Зрештою було помітно, що Сонні злякався Вовка.
— Тримайте його, — повторив Ґарднер, витягуючи блискучий шприц із футляра. На його обличчі з’явилася тонка, майже сором’язлива посмішка. — Тримайте його, заради Ісуса!
— У цьому нема потреби, — сказав Джек.
— Джеку? — раптом перелякано запитав Вовк. — Джеку? Джеку?
Ґарднер рушив до Вовка і відштовхнув Джека, що стояв у нього на шляху. Відштовхнув сильно, і м’язи його здавалися міцними, як батіг. Джек вдарився об Мортона, а той скрикнув і відсахнувся, ніби Джек був заразним. Вовк запізніло почав пручатися, але мучителів було аж шестеро — забагато навіть для Вовка. Можливо, під час Перевтілення він би швидко впорався з ними.
— Джеку! — завив він. — Джеку! Джеку!
— Тримайте його, заради Бога, — прошепотів Ґарднер, люто вищирив зуби, а тоді встромив шприц у Вовкову руку.
Вовк закляк, відкинув голову назад і закричав.
«
Вовк пручався і відбивався. А Ґарднер стояв і холодно спостерігав. Вовк ударив коліном по велетенському череву Кейсі, від чого той видихнув повітря, заточився, а тоді знову повернувся. За хвилину чи дві Вовк почав слабнути… а потім завмер.
Джек скочив на ноги, ридаючи від люті. Він спробував пробратися крізь клубок білих гольфів, що тримали його друга. Він бачив, як Кейсі вдарив Вовка кулаком по обличчю і з носа перевертня потекла кров.
Руки стримали його. Він виривався, а тоді роззирнувся і побачив перелякані очі хлопців, з якими витягував каміння на Дальньому Полі.
— Відведіть його в Ящик, — сказав Ґарднер, коли Вовкові ноги остаточно підкосилися. Він повільно озирнувся на Джека. — Якщо… якщо тільки містер Паркер не захоче мені розповісти, де ми зустрічалися раніше.
Джек стояв, роздивлявся свої ноги і мовчав. Гарячі сльози ненависті випікали його очі.
— Отже, в Ящик, — сказав Ґарднер. — Можливо, ти зміниш свою думку, коли він почне кричати, містере Паркер.
Ґарднер пішов геть.
Вовк досі плакав у Ящику, доки Джек із іншими хлопцями йшов на ранкову проповідь. Очі Сонячного Ґарднера іронічно розглядали бліде, напружене обличчя Джека.
Вовк досі плакав, коли Джека й інших хлопців розділили на дві групи для польових робіт і вони рухалися до вантажівок. Коли Джек проходив повз Ящик, йому ледь вдалося подолати негайну потребу затулити вуха руками. Це гарчання, це нерозбірливе ридання.
Враз Сонні Сінґер опинився біля нього.
— Превелебний Ґарднер чекає у своєму офісі на твою сповідь просто зараз, плюгавчику, — сказав він. — Сказав мені, що випустить тупака з Ящика тієї ж миті, як ти розкажеш йому те, що він хоче знати. — Голос Сонні був шовковистим, а обличчя — загрозливим.
Вовк вив і кричав, щоб його випустили, люто бився об залізні стіни саморобної скрині.
— Я не можу сказати йому те, чого він хоче, — відповів Джек, різко повертаючись до Сонні й спрямовуючи на нього всю силу, яку здобув на Територіях. Сонні відступив назад на два величезних кроки, а на його обличчі читалися тривога і глибинний страх. Він перечепився через власну ногу і врізався в бік однієї з вантажівок. Якби її там не було, посіпака б упав.
— Гаразд, — сказав Сонні… говорив він хапливим, задиханим голосом, наближеним до хлипання. — Гаразд, забудь. — І тут його худе обличчя знову набрало зверхнього вигляду. — Превелебний Ґарднер сказав, що в разі відмови я маю повідомити, що твій друг кличе тебе. Зрозумів?
— Я знаю, кого він кличе.
— Залазьте у вантажівку! — похмуро сказав Педерсен, проходячи повз них… Але коли він проминав Сонні, то скривився, ніби почув якийсь гнилий запах.