Олег Авраменко – Реальна загроза (страница 62)

Принц підхопився з крісла і пройшовся по рубці.

— Так, справді, — зупинившись, промовив він. — Адмірал Шнайдер має рацію. Я випустив з уваги, що в тяньґонців ще залишилися варіанти. А це неправильно… Все, ми відходимо. Ґоран повернувся до мене. — Капітане, приготуйтеся до старту. Містере Вінтерс, повідомте всім кораблям дивізіону, що подальші бойові вильоти скасовуються. Ми повертаємося на базу.

— От і добре, — схвально озвався адмірал Бенсон. — У Ставці на вас чекають з великим нетерпінням.

Принц пильно подивився на нього:

— Скажіть, адмірале, а що б ви зробили, якби я не погодився повернутися? Наказали б капітанові Шнайдеру взяти мене під арешт і силоміць доправити на базу? Так?

У відповідь Бенсон лише загадково посміхнувся.

4

Щойно „Оріон“ прибув до Станції-Один, з диспетчерської надійшло повідомлення, щоб ми приготувалися прийняти шлюпку.

— Можу побитися об заклад, — з усмішкою промовив Ґоран, — що я знаю, хто так поспішає до нас завітати.

Приймати заклад я не став, бо й сам здогадувався з ким ми зараз зустрінемося. Лише не знав, чи буде його супроводжувати Павлов.

Батько ввійшов до рубки один. При його появі боцман так витягся, що аж хруснув суглобами, й надсадно заволав, ризикуючи пошкодити голосові зв’язки:

— Верховний головнокомандувач на містку!

Ті з нас, хто був у головних уборах, узяли під козирок; решта, за винятком Ґорана, стали струнко.

— Вільно, пані та панове, — сказав батько. — Вітаю з вельми успішною бойовою операцією.

— Яка закінчилася передчасно, — зауважив Ґоран.

— Яка почалася передчасно, — виправив його батько. — Ви маєте це розуміти, адмірале.

— Так, сер, я вже зрозумів.

— Вам дуже кортіло першим завдати удару, правда ж? У гордій самотності, щоб повною мірою насолодитися помстою. Ви б не відчули такого задоволення, якби одночасно з вами цю зброю застосували й інші з’єднання нашого флоту. Саме тому ви приховали від нас, на що здатні ваші „звапи“.

— Я нічого не приховував, — заперечив принц. — Від самого початку я пропонував вам придбати їх, але ви просто відмахнулися від мене і не завдали собі клопоту навіть поцікавитись, як вони діють в умовах потужної аномалії. Ви переконали себе в тому, що „звапи“ вам не згодяться, і перестали думати про них.

— Згоден, у цьому є частка нашої вини, — визнав батько. — І моєї, і тих моїх підлеглих, які за своїми службовими обов’язками мусили приділити більше уваги „звапам“. Почасти нас виправдовує завантаженість роботою, а почасти — ваша легковажна поведінка. Ви робили все, щоб ніхто не сприймав вас серйозно. Я беру назад свої слова про приховування. Ви нічого не приховували, а просто замовчували — і робили так з двох причин. Першу я вже назвав — суто хлоп’яче бажання приголомшити і нас, і ворога, показати всім, який ви крутий. А друга причина не менш очевидна — ви набивали собі ціну. Що ж, тепер я готовий її почути. Скільки ви просите за ті п’ять сотень „звапів“?

Як виявилося, Ґоран заздалегідь приготувався до цього. Він видобув з бічної кишені складений учетверо аркуш паперу і передав його батькові.

— Торгу не буде, сер. Це остаточна пропозиція.

Батько неквапно розгорнув папір, поглянув на вказану там суму, потім знову склав аркуш. Вираз його обличчя ні на йоту не змінився.

— Справляє враження, — сказав він. — Ви непогано обізнані в наших фінансових можливостях. Мабуть, я ще маю подякувати, що ви не піддалися спокусі обдерти нас до нитки.

— Я знаю міру, сер, — відповів принц. — І зважте, що вказана сума включає в себе не лише вартість п’ятисот одиниць готових „звапів“, але й необмежений патент на їхнє виробництво — щоправда, без права продажу або безкоштовної передачі будь-якій третій стороні. Також я, як власник авторських прав, зобов’язуюся протягом наступних десяти років надавати вам усю наукову й технічну документацію з подальших розробок даного типу озброєння.

— Це дуже люб’язно з вашого боку, — зауважив батько, проте я так і не зрозумів, іронізував він чи говорив серйозно. — Ну, добре, адмірале. Уряд Ютланда приймає ваші умови. Але сплатити всю зазначену вами суму ми зараз не можемо. Всі наші зовнішньоторгівельні активи розміщені у вавілонських банках.

— Не біда. Мене цілком влаштує річний термін виплат.

— Нас це також влаштовує. Якщо ви не маєте інших планів, ми можемо негайно розпочати укладання угоди.

Ґоран якось мляво похитав головою:

— Це не до поспіху, сер. Зараз я хочу відпочити… Дивна річ, адже я нещодавно прокинувся… А ви можете розпочинати монтаж „звапів“ на свої кораблі. Раз ми домовилися про ціну, то я цілком покладаюся на ваше слово. — Він знову сунув руку до бічної кишені й дістав звідти картку пам’яті в прозорому захисному футлярі. — Тут усі інструкції зі встановлення й налагодження пристроїв, а також необхідне програмне забезпечення для систем контролю й керування. А ще я дозволяю зняти другі „звапи“ з моїх катерів. У тутешній аномалії два пристрої на одному кораблі зайві, цілком досить і одного.

Батько кивнув:

— Якраз про це я збирався вас попросити. Радий, що з цього питання у нас не виникло розбіжностей. Тепер щодо вашого дивізіону, адмірале…

— Так, — сказав принц, — я не заперечую. Можете розформувати його.

Батько здивовано втупився в Ґорана:

— Он як?! А я хотів запропонувати протилежне — зміцнити ваш дивізіон, надавши кожному катеру прикриття з кількох кораблів.

— Тоді вже це буде не дивізіон, а щонайменше корпус чи навіть невелика ескадра. Загалом правильне рішення. У нас порівняно небагато „звапів“, тому кожен озброєний ними корабель має діяти у складі ударної групи, яка прикриватиме його від ворога. За наявних умов це найефективніша тактика. — Принц помовчав. — Але командувати таким значним з’єднанням буде понад мої сили, сер. Я знаю межу своїх можливостей. А гордість не дозволить мені виступати в ролі номінального командувача. Тому забирайте катери, формуйте з них ударні групи… І навіть, якщо визнаєте за необхідне, знімайте з них обидва „звапи“ і встановлюйте на своїх кораблях. Проте в цьому разі я наполягаю, щоб усі мої люди влилися в екіпажі цих кораблів, льотчики й артилеристи ввійшли до складу бойових вахт, а командири катерів обійняли посади старших помічників або перших пілотів. Запевняю вас, вони досвідчені офіцери.

— Я знаю, адмірале. І згоден на всі ваші умови. А що робитимете ви?

— Я не проти командувати однією з таких ударних груп. Свою жагу помсти я вже вгамував, але відсиджуватися в тилу не збираюся. Нехай на „Оріоні“ встановлять „звап“ — я непогано спрацювався з капітаном Шнайдером. Мабуть, завдяки невеликій різниці у віці. Я не комплексую через свою молодість, а він — через мій мундир… А тепер, з вашого дозволу, я піду відпочивати.

Відсалютувавши батькові й кивнувши нам, Ґоран вийшов з рубки. Боцман трохи хрипким голосом повідомив, що адмірал місток залишив.

— У нього шок, — тихо промовив старпом Купер, либонь звертаючись до самого себе. — Він втратив один зі своїх екіпажів.

— Атож, у нього шок, — погодився батько. — Та не лише через втрачений катер. Він нарешті усвідомив, що за якісь дві години знищив понад півсотні кораблів з людьми. Ці люди були ворогами — і нашої, і його країни; та все одно вони люди. А він знищив їх руками своїх підлеглих; знищив зброєю, яку сам і розробив. При цьому не брав особисто участі в битві, не ризикував власним життям. Якраз це найбільше гнітить його. Лише зараз він відчув різницю між командиром і командувачем. Роль командувача йому не сподобалася.

Кортні Прайс нерішуче підняла руку:

— Дозвольте звернутися, адмірале.

— Слухаю вас, лейтенанте.

— Сер, — почала вона, — я не зовсім зрозуміла, чому ви вважаєте, що ми передчасно застосували „звапи“.

— Це просто, міс Прайс. Тяньґонці ще не проминули так звану „точку неповернення“ і будь-якої миті можуть перервати атаку, здійснити занурення й відступити в завчасно обумовлене місце збору, щоб відкоригувати свої плани й застосувати іншу тактику вторгнення. Вони так і вчинять, якщо обставини складатимуться не на їхню користь. До речі, ці обставини й справді склалися для них дуже кепсько: вони неправильно згрупували свої сили і вже за перші вісімнадцять годин втратили п’ять сотень кораблів. Але адмірал Павлов подбав про те, щоб ввести їх в оману стосовно наших втрат. З кожною хвилею в бій вирушають кілька груп кораблів, які досить переконливо імітують власну загибель, створюючи в тяньґонців ілюзію, що на три їхні втрачені судна припадає одне наше. Таке співвідношення ворога цілком влаштовувало — аж тут втрутився ваш дивізіон і зіпсував усю статистику. Та це ще не найгірше. Принц Ґоран необережно продемонстрував нову зброю, чим міг сполохати тяньґонців. На щастя він, хоч і надзвичайно обдарований юнак, все ж новачок у командній справі і діяв з невисокою ефективністю. Досвідчений флотоводець за цей час провів би не сто вісімнадцять, а понад три сотні бойових вильотів, і знищив би як мінімум двісті ворожих кораблів. Це б змусило тяньґонських адміралів добряче задуматись… Утім, я гадаю, вони й так задумались. Але будемо сподіватися, що вони не нададуть надто великого значення цьому епізодові. В усякому разі, такого великого, щоб спробувати „переграти“ вторгнення.

— А чим це погано? — запитав я. — Як на мене, то нехай відступають і повторюють спробу.