Олег Авраменко – Реальна загроза (страница 60)

Того дня Яні не вдалося відвідати мене на кораблі, щоб краще придивитися до „моєї Прайс“. Наприкінці бойового вильоту Другої хвилі, батько примусив Павлова передати чергування адміралові Біргофу й піти відпочити, тож у сестри кардинально змінилися плани. Вона лише зв’язалася зі мною по станційній мережі й побажала мені успіху. До цих побажань долучився і її чоловік.

Ми стартували точно за ґрафіком і попрямували до околиці системи, щоб змінити кораблі Третьої хвилі. Формально зарконський дивізіон перебував у складі ескадри під командуванням віце-адмірала Бенсона, проте за умовами угоди, підписаної ще на Вавілоні, йому надавалася певна свобода дій у межах загальної тактичної задачі. Разом з тим я був неофіційно уповноважений утримувати Ґорана від надто ризикованих ескапад. Іншими словами, якщо він надумає полізти в самісіньке пекло, я мав цілковите право не підкоритися його наказу і навіть завадити йому віддати такий наказ іншим кораблям дивізіону.

Утім, ні в яке пекло принц лізти поки не збирався. Незадовго до старту він переслав своїм капітанам план польоту, який передбачав збір дивізіону на п’ять мільйонів кілометрів південніше курсу, що ним ішли кораблі другої тяньґонської групи вторгнення. З його боку це був розумний крок — спочатку оцінити обстановку на безпечній відстані, а потім уже приймати рішення про подальші дії.

Здійснивши занурення, ми перейшли в режим звичайного розгону, економлячи ресурси форсажу для бойового маневрування. Та й у будь-якому разі, форсований режим рідко використовувася при польотах у межах системи — кілька хвилин виграшу в часі не виправдовували енерґетичних витрат.

Літно-навіґаційну вахту на „Оріоні“ було укомплектовано за штатним бойовим розкладом — штурман Ганс Вебер, навіґатор Марта Девіс, оператор занурення Кортні Прайс і помічник штурмана Елісон Тернер. Системи зв’язку та спостереження обслуговував лейтенант-командор Вінтерс, а за пультами артилерійських систем сиділи суб-лейтенант Картрайт і мічман Мерфі. Принц Ґоран займав резервний командний пульт, спеціально призначений для тих випадків, коли корвет ставав на чолі з’єднання кораблів.

На весь шлях ми витратили менше третини години і прибули на місце саме вчасно, щоб почути, як по шифрованих каналах зв’язку адмірал Бенсон повідомив, що розпочав чергування в мобільному командному центрі, розташованому на лінкорі „Біґлер“ за три мільйони кілометрів від нас, і віддав розпорядження про відхід кораблів Третьої загороджувальної хвилі. Після цього командири з’єднань Четвертої хвилі стали доповідати про готовність розпочати бойові дії. Ґоран також доповів про свій дивізіон, і невдовзі ми почали отримувати найсвіжішу інформацію про ворожі кораблі — тип (часом навіть назву), характерситики бортового озброєння, координати, швидкість, прискорення. Дані постійно оновлювалися — тактичний комп’ютер „Біґлера“ розраховував пересування тяньґонських сил й регулярно коригував свої обчислення з урахуванням власних спостережень та звітів, що надходили з інших наших кораблів.

За моїм розпорядженням, Вінтерс зорієнтував телескоп на середину ворожого угруповання, і на великому оглядовому екрані виник щільний потік вогників, що пливли з правого боку наліво на тлі нерухомих зірок. Це було видно не самі кораблі, а плазмові „хвости“ від їхніх термоядерних двигунів.

— Збільшити зображення, — наказав я.

Наступної секунди весь екран заповнили крихідні, схожі на іграшкові кораблі, які так стрімко проносилися перед нашими очима, що майже нічого не вдавалося розгледіти.

— Синхронізую, — повідомив Вінтерс, випереджуючи моє наступне розпорядження.

Кораблі сповільнили свій рух і нарешті завмерли. Вірніше, замер їх умовний ґеометричний центр; самі ж кораблі або повільно йшли вперед, або потроху відставали. А от зорі, доти нерухомі, тепер помчали в звортній бік.

— Ім’я їм леґіон, — пробурмотів Вебер, висловивши нашу спільну думку про чисельність ворожих сил.

Ми бачили лише малу частину однієї з шести груп вторгнення, та навіть на цій картинці нарахували три лінкори, авіаносець, десантний транспорт, кількадесят крейсерів, есмінців та дредноутів. А про дрібніші — третій клас та нижче — і говорити не доводилося.

— Це не лише кораблі, — промовила Кортні Прайс, заворожено дивлячись на екран. — Кожен лінкор, це ще й дивізія космічної піхоти; авіаносець — цілий авіаційний корпус; десантний транспорт — армійський корпус. Якщо вони висадяться на Ютланді…

Далі можна було не продовжувати. Ендокринол був багатством планети і її найбільшим лихом. Реліктова аномалія була її шансом на порятунок. Лише завдяки їй ми могли сподіватися зупинити таку армаду.

Зненацька один з крейсерів у лівому нижньому куті екрана вибухнув, мов петарда, розкидавши довкола яскраві жарини-уламки. Ніхто з присутніх не вловив моменту атаки — якщо взагалі це була атака, а не банальна катастрофа.

— Стоп! — наказав я Вінтерсові. — Запис назад. Дуже повільний повтор.

— Виконую, шкіпе!

На повільному повторі ми побачили, як праворуч від приреченого крейсера вирнули з вакууму два фреґати і, пропливаючи повз супротивника (а в реальному часі, стрімко проносячись повз нього), одночасно дали масований залп, а потім злагоджено, секунда в секунду, здійснили екстрене занурення.

— От здорово! — захоплено прокоментував старпом Купер. — Вищий клас!

Я звірився з новою інформацією, яка щойно надійшла на мій тактичний дисплей.

— Фреґати „Ґерхард Мюлер“ та „Ериданський вовк“.

Серед нових кораблів ютландського флоту було багацько всілякої ериданської „живності“ — від левів, ведмедів та тигрів до орлів, лисиць і навіть кобр.

— У другого фреґата капітан явно з Октавії, — припустила Кортні. — У першого, мабуть, також. Я ніколи не чула про видатного ютландця на ім’я Ґерхард Мюлер.

— Так звали відомого ериданського математика минулого сторіччя, — прокоментував Вебер. — Тож ви маєте рацію, лейтенанте. Командири обох кораблів — з Октавії.

— Авжеж, — з застрістю промовили Девіс. — Відчувається виучка… І таких людей попхали зі служби!

Тим часом картинка на ерані повернулася до поточних подій. Вірніше до тих, що відбувалися сімнадцять секунд тому — саме стільки потрібно світлу, щоб подолати п’ять мільйонів кілометрів.

Спалахнув тяньґонський дредноут — хоч і не так ефектно, як до того крейсер. Він був не знищений, а лише підбитий. Що, власне, не мало принципової різниці — так чи інаше, ще одного ворога було знешкоджено.

— Крейсер „Меґан“, — за деякий час повідомив Вінтерс, коли надійшов черговий пакет оновленої інформації. — Шкіп Ольсен на висоті.

— Четверта хвиля вже в бою! — нетерпляче вигукнула Кортні. — А ми чого тут стирчимо?

— Не кваптеся, міс Прайс, — флегматично озвався принц Ґоран, не відводячи погляду від свого тактичного дисплея. — Ще встигнемо. Зараз я готую план. А хто спішить, той людей смішить… Містере Вінтерс, загальний канал по дивізіону.

— Готово, адмірале!

Ґоран передав координати для чергової зміни дислокації. Цього разу ми мали наблизитися до ворога на дев’ятсот п’ятдесят тисяч кілометрів. Теоретично, з такої відстані нас уже можна було дістати потужним лазерним імпульсом — але він міг завдати шкоди лише за відсутності захисного поля, яке ми вимикати не збиралися.

— От тепер починаємо діяти, — промовив принц, коли катери стали занурюватися в вакуум. — Пора вже надрати зади клятим тяньґонцям.

3

Перехід зайняв у нас лише кілька хвилин. Кортні здійснила занурення і сплиття просто ідеально. Вона була надзвичайно талановитим пілотом, і було б украй несправедливо, якби через свої дівчачі дурощі вона зіпсувала свою кар’єру…

„Моя Прайс…“

Чорт! Чорт! Чорт!..

За розпорядженням принца Ґорана, Вінтерс зорієнтував головний бортовий телескоп на ті ж самі тяньґонські кораблі, що й раніше, лише трохи зсунув зображення до краю, щоб нижня чверть екрана залишалася вільною.

— Приберіть зорі, містере Вінтерс, вони заважають. І повідомте командному центру, що ми збираємося атакувати у квадранті F 845 324.

Вінтерс надіслав повідомлення, але негайної відповіді ми, певна річ, не отримали. Між нашим дивізіоном і лінкором „Біґлер“ пролягало понад шість мільйонів кілометрів космічного простору.

— Окремий канал зв’язку з бортами від першого до тридцятого, — наказав Ґоран.

За правилами військового флоту, кораблі п’ятого та шостого класів не мали власних імен. Їх називали просто „борт“ з порядковим номером, а при необхідності додавалась назва бриґади або дивізіону.

Коли канал зв’язку було встановлено, принц розпорядився підготуватися до першого бойового вильоту і передав кожному капітанові план атаки, де було вказано конкретну ціль, її траєкторію руху, а також координати та час сплиття для її враження.

Я не знав, який з Ґорана пілот (і перевіряти не збирався), але командир він був начебто непоганий. Принаймні вмів керувати людьми, накази віддавав чітко та зрозуміло, і в його зарконських підлеглих жодних питань не виникало.

А ще я зрозумів одну річ: принц не збирається особисто лізти в битву. Він має намір лише керувати катерами дивізіону, залишаючись поза межами досяжності супротивника. Якщо батько знав це наперед, то він не просто забезпечив мене додатковою страховкою. Фактично, тим самим він вивів мене з бою, не заборонивши участі у війні…