Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 83)
(). Та як же? Я дама, я інтелігентная женщина, а він… ( ) Тьфу, яка гидка пика! Хоч би вмився, або що… (.)
(). Чого ж ти плюєшся, дурепа? Я тебе питаю, як добру.
(). Поначіплював орденів — подумаєш, який герой! З панночками всі ви герої, а на позицію вас і чорт не випре… Герої… А ще й собі: Петлюра такий, Петлюра сякий! — Ось заждіть — він вам покаже, який він.
(). Еге-ге! Бачу — вітер вже повіяв із другого боку! — Це щось має значити! (.)
а. Заждіть, заждіть — будете тікати, аж галіфе буде труситися. Вони вам покажуть!.. ( .)
(). Чого це ти до їх така стала немилостива? — Адже вони люди благородні, образовані… ручки цілують…
( ). Не гарикай, чорт! — Робить не робиш, тільки лежиш. Стій, ось прийде, то він тебе швидко підійме. Сама піду та буду прохати.
(). Куди ти підеш? Куди ти підеш?
а. А що ж мені зробиться: піду до нього і скажу: «господін Петлюра»…
(). «Господін Петлюра»… Та ти говорити научися спершу по українському!
а. Немає мені чого вчитися — я й так добре вмію. От тоді як усипле тобі своєю рукою двадцять п’ять гарячих, отоді будеш знати! (.)
(). За што? за што?
а. Щоб ішов служити, а не викачувався на подушках — за те! Що ж ти собі думаєш — і тоді будеш отак лежати, як тепер? — Ні-ні… минеться, аж зашумиш у військо!
(). Тоді, як рак свисне!
(). Пришле отих-о-о, що шапки з отакими-о верхами… бачив? — Такими червоними, що аж горять, то вони тебе попросять! Вони вміють прохати!..
(). Хай же ще спершу Київ візьме! Ти думаєш, ото справді він увійде не сьогодні-завтра у Київ — хай іще почекає трошки!
а. Не бійся — прийде! ( .)
(). Що? Чи не будеш оце вже на Петлюру ворожити? Оце вже годі ворожити на гетьмана, — давай будемо на Петлюру?
а. Може й на Петлюру, тобі що до того? ( -.) Миколо Федоровичу, ви не знаєте — Петлюра блондін чи брюнет?
(). «Блондін чи брюнет?» — Шанкрет! (.) От коли гетьман справді не буде дурак, та мобілізує двісті тисяч війська, та як шугне твого Петлюру з-під Київа…
( ). Мобілізує. Намобілізував уже багато… (.) Тебе ось дуже мобілізував?
(). Но я же ведь бальной! Бальной! Я тебє русскім язиком говорю, что я бальной!!
(). Не кричи, як на живіт, люди почнуть збігатися. «Больной, больной», а реве, як із бочки.
( ). Чому ж ти мені не віриш? У мене задишка… у мене всі кістки ниють…
(). Од лежні. Кістки ниють, а на столі третій хліб не влежить…
й. Не віриш? Коли б же іще й тебе так ссало під ложечкою, як оце мене день і ніч ссе!
(). Нічого, у кожного дезертира під ложечкою ссе.
( .). І ето — жена! Ето — законная жена! ( ).
( є.). Ну, звичайно… инакше й бути не може.
(. -.) Ой, Катічка! Ой, Катюню! ( )
(). Чого тобі?
(є.). Ну, чого ж ти, Катічка, втікла? Він же трохи випивши, пожартував — чого ж було ображатися?
(). З інтелігентною женщиною так не жартують! (.) Дивись, у тебе на грудях блузка розстібнулася.
(). Де? (.) Ух… ( .) Це Борька протівний. Впіймав у коридорі — не пущу, кричить. ( .) Ну, годі вже, Катю, — я тебе прошу: посердилась трохи та й буде. (.) Ходім.
а. Ні за що! Ні за що! Скажи, Бога ради, — ну, яке йому діло до жіночого туалету? (є.) «Намазалісь… Какой ето ви дрянью намазалісь». — Ну і намазалась — тобі то що до того? — Не для тебе ж чорта шолудивого!
( ). Вот это человек! Это действительно правильный человек! Так тебе и надо. ( .)
( ). У, ти, сатана! (..)
(). Облиш, Катю! Чи слід ото звертати на те увагу?
( ). Лиза! Лизочка! Сестрица!
( ). Це Борька! це він! — От протівний! — от протівний, сюди іде! ха-ха-ха…
( ). Извините… Кажется я не туда… ( .) А, ви здесь, вероломная? Вы думали, что я не найду вас? Слушайте: почему же это вы оставили нас, бедных, страждущих!
(). Я без тьоті не можу.
( ). Ах, вы тоже тут, уважаемая? Это ваша квартира, что ли? () А вы, досточтимая, почему это лишили нас величайшаго счастья видеть вас в нашем скромном обществе?
(). Ні-ні-ні! — ви не замовляйте мені зубів, не улещайте благородними словами: я женщина проста, необразована… говоріть зо мною по простому. Я знаю тільки «хіба», «що» та «але», я собі мужичка, українка.
(). Ах, нет! — Зачем вы клевещете на себя, мадам. Поверьте мне, вы культурная женщина.
(). Ні, я українка! ( .). Сама настояща щира українка! — Ліза, де мій костюм малоросійський? — О, він ще не знає мене? Я як розпалюся, то так не по образованому, по українському і по мордяці затопити можу. (.) Можу!..
р. Не волнуйтесь, мадам, успокойтесь. Я знаю — вы этого себе никогда не позволите: вы вполне интеллигентная, воспитанная женщина, вы прекрасная, очаровательная дама… ()
(). А коли я дама, как же он, нахал, осмелілся оскорблять меня, как какую-небудь послєднюю, ізвінітє за вираженіє, наймичку!
р. Ах, вот в чем дело! — вы рассердились на полковника? (.) Оставьте! Стоит ли? Это в сущности милейшій человек. Он, правда, груб, но на него никто не обижается. Это чудный человек: остряк, шутник, анекдотист бесподобний, это душа нашей братии. Когда вы его узнаете ближе — будете сами очарованы, — прошу вас: идемте!
а. Ни за что в мире! Ни за что!
(). Но почему же? Почему!
а. Потому что… (). Потому что… что же это в самом деле!
(). Ну, прошу вас! на коленах умоляю.
(). Не хочу! не хочу! не хочу! Не хочу я встречаться с етім нахалом!
р. Вот упрямая! истая хохлушка! (.) Тогда знаете, что? (і.) Это, пожалуй, будет еще лучше! Я скажу поручику Мише, мы вдвоем придем сюда! Захватим с собою бутылочку, две коньячку, того, другого и придем. У нас там действительно гнусно. Грязь, мразь… все перепились так… Е, ну их… Гитару принесем — Можно? ( .)
(). Прошу, прошу. Це инша річ.
(, ). Просимо — кахи… просимо…
(). А это кто? ваш муж? ( .)
а. Це мій муж.
( ). Господін офіцер — чи у вас там… кхи-кахи… для хворого не знайшлось би яких ліків… Третій день морозить… кашель…
р. В подобных случаях мы прибегаем к одному самому верному средству. (.) Стакан пуншу — и все как рукой снимет!
й. А воно ж… ()не пошкодить?
р. Наоборот. Только придаст силы. (.)